|
ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ІСТОРІЄЮ ВИНИКНЕННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ПИСАНКИ.
Ще з тих часів, коли первісна людина почала перетворюватися в “homo sapiens” (“людину мислячу”) вона почала
мріяти про панування над різними природними стихіями: вогнем, водою, повітрям. І якщо згодом вогонь людина
навчилася видобувати, а також почала опановувати водяну стихію - будувати човни, то в повітрі продовжували
панувати тільки птахи. Окрім їхнього уміння літати та близькості до небесних богів, птахи володіли ще однією
таємницею - людину вражав факт появи, здавалось би, з мертвого яйця живого пташеняти. До того ж варто згадати
про схожість яєчного жовтка на Сонце...
Ось як описує ставлення наших предків до птахів проф. Степан Килимник у своїй праці
“Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.” (1962, Вінніпег): “... Досліджуючи ту особливу
любов наших пращурів до численних птиць перелітних, ми здогадуємось, що колись птахи, а можливо окремі з них,
були тотемами, в яких, за віруванням, «вселені були духи душ прадідів-дідів та надприродних сил», які
були прихильні до людини, допомагали людям, опікувались житлами, урожаєм, приплодом, здоров'ям і всім добром
людини... Цілком недоторканими птицями вважалися в Україні такі: соловейко, зозуля, ластівка, ..., жайворонок,
гайворон, журавель, ..., й багато інших. Дозволялося вбивати шуліку, як шкідника, диких гусей осінню ...;
недобрих віщунів, як сову, пугутькала-сича, злодійку-сороку й ворону - й цих не нищили... ”.
Зважаючи на ті моменти, які я наводив вище, та цікаву оповідь п. Ст. Килимника щодо поважного ставлення наших
предків до птахів, це і могло стати ймовірною причиною того, що людина стала зображати різні символи-прохання на
пташиних яйцях, з надією, що боги ці прохання виконають.
До прикладу візьмемо зображення Сонця (це міг бути символ у вигляді простого кола, або
кола з промінцями, або ж у вигляді Сонця-квітки). Зображуючи Сонце на яйці, людина просила у богів сонячної
погоди. Зображуючи символ у вигляді барана вона просила у богів багатого приплоду у худоби. Кількість худоби в
ті часи - це один із показників достатку. Одним із багаточисленних тваринних символів є також півень.
Вважали в народі, що писанка з його зображенням убезпечує домівку від удару блискавки; варто згадати, що
після “третіх півнів” вся “нечиста сила” зникає.
Символами родючості землі були “зеренце”, “огірочки”, “фасульки” (“квасольки”) та
ряд подібних - писанки з подібними символами закопували в землю край городу чи поля, або проводили з ними різні
обрядодійства, тощо. Писанка “часничок” відганяла злих духів.
Щодо вищезгаданих символів, то вони були характерні для язичницьких часів. Згодом, з
прийняттям християнства до них приєдналися символи християнські: “церковці”, “попові ризи” та ін., а деякі могли
змінити своє значення – як от “риба” (тепер символ Ісуса Христа) чи “трикутник” (колись - символ вогню, води і
повітря, тепер - символ Пресвятої Трійці). Символів було багато, їхнє значення і науковці, та й самі писанкарки,
тлумачать тепер часто по-різному - вочевидь тому, що символи різнилися в окремо взятих регіонах так, як і різнилися
орнаменти писанок в окремо взятих селах.
А самим головним та тривалим фактором, що нищив, нівелював орнаментику писанки, було
цькування всього, що пов’язано з українською культурою. Моє покоління пам’ятає, як нас вчили - усе, що походить
з села - це результат неосвіченості (чи мова йде про писанку, чи про людину), тому і цурались ми своєї культури.
Цурались села, а в той же час прості сільські жінки співали автентичних народних пісень, вишивали давні узори,
виготовляли автентичні писанки – при цьому намагалися не вносити нічого нового. Пригадую, як моя баба Василина
(що живе на Покутті) розсердилась на мене, тоді ще першокласника, коли я запитав, чому вона не пише гуцульських
писанок, адже ж вони кращі? На що вона сердито відповіла: "Огі, ЦЕ - НАШІ !". Не можу не пригадати історії, що
трапилась зі мною у одному із сіл Городенківщини. Спровадили мене люди до відомої писанкарки. У неї на подвір'ї
перестріли її родичі та пояснили, що вона важко хвора і мені доведеться приїхати у інший, більш зручний час.
Майстриня почула нашу розмову і попросила родичів, нехай запросять гостя до хати. Вона вислухала, ледь звелася,
обіперлась на лікоть, і малозрозумілими лініями почала виконувати на папері малюнки, які зазвичай наносила на
писанки. Розповіла також про кольори, що були притаманні її творам. Незважаючи на невпевнений малюнок, я одразу
уявив про що йдеться - тепер ті писанки є у замальовках. В той день, незважаючи на те, що довелося подолати
близько 150 км. (із них 50 - велосипедом), я зовсім не відчував утоми і був щасливий. Впевнений, що і у майстрині
трохи відлягло від серця, бо все ще є люди, що вболівають за нашу культуру. Були і трагічні моменти під час моїх
пошуків - відклав на пізніше поїздку у c. Кунисівці до п. Марії Зеленецької - і, врешті, приїхав. Тут мене чекала
жахлива звістка - якраз тоді було 40 днів по її смерті. Відчуваю тепер тягар на душі. Зарадила дещо мені Попадюк
Зоряна Михайлівна (1979 р.н.), яка перейняла у пані Марії її традицію написання, орнаментику. Більше того –
довірила мені кілька робіт у виконанні п. Марії - за що я їй безмежно вдячний. Тепер ці роботи ми бачимо у
розділі "Писанки Покуття".
Що стосується цікавих моментів, якими супроводжувалося написання писанки, то їх було
досить багато. Перш за все, писанкарка мала бути "чистою" (відсутність "menstruatio"). Окрім того, обов'язковим
було приповідання різних молитов. Ганчірка, якою обтирали бджолиний віск (із щойно вийнятої з печі писанки),
набувала магічних властивостей - одні писанкарки ховали її, аби розпалити вогонь напередодні наступного Великодня,
інші “... нею відкурюють бешиху...” (Проф. Ст.Килимник “Український рік у народних звичаях ...” кн.2., т.3).
Жахлива доля автентичної гуцульської писанки полягає у тім, що хоч писанкарок багато,
проте намагаючись зробити свій виріб кращим, вони за останні 15-20 років від автентичності майже не залишили сліду.
Що стосується загалом сучасної української писанки, то на сьогодні маємо розмаїття нових орнаментів, стилів,
технік виконання. На зміну звичайному, традиційному писачку ("писальцю", "кистці") прийшов писачок електричний,
що, звичайно, пришвидшує процес написання писанки, проте втрачається дух давнини. |
|
